Recent reviews by AlexForestry

Уявіть собі, що ви прокидаєтесь всередині астероїда, без жодного уявлення, як ви тут опинились. Єдине завдання — вижити. А, ще одна дрібничка — кисню тут немає. Це неймовірний світ Oxygen Not Included!


Oxygen Not Included — це гра про управління колонією від Klei Entertainment, творців Don't Starve. Але якщо в "Не голодайці" ви боролися з голодом і холодом, то тут ваш головний ворог — відсутність кисню і надлишок вуглекислого газу. І це лише початок проблем.

Гра вимагає від вас бути одночасно вченим, інженером і менеджером. Ви повинні:

• Створити стабільну екосистему для виживання ваших дуплікантів (так тут називаються колоністи)
  
• Керувати ресурсами, від води і їжі до електрики й тепла
  
• Розробляти складні системи для очищення повітря, води й перероблення відходів
  
• Досліджувати нові технології для покращення умов життя в колонії

І все це в умовах обмеженого простору і ресурсів.

Oxygen Not Included — це не просто гра, це виклик вашому інтелекту і терпінню. Кожне рішення має наслідки, часто несподівані. Побудували туалет? Чудово, але куди дівати стічні води? Створили генератор електроенергії? Прекрасно, але як впоратися з надлишковим теплом?

Гра не пробачає помилок, але і не карає за них жорстоко. Кожна невдача — це урок, кожен крах колонії — це досвід. І коли ви нарешті створите стабільну, колонію що процвітає, відчуття задоволення буде неймовірним!

Попри серйозне завдання, Oxygen Not Included має чарівний мультяшний стиль! Дуплікантів неможливо не полюбити — їх міміка й анімації викликають посмішку навіть у найважчі моменти гри. Тваринки просто мілашки!

Гра також повна тонкого гумору. Від дивних описів їжі до кумедних реакцій на стрес — розробники знають, як розрядити напружену атмосферу.

Одна з найсильніших сторін гри — це величезна кількість можливостей для експериментів. Хочете створити колонію, що живе коштом перероблення власних відходів? Будь ласка. Мрієте про гігантську ферму водоростей для виробництва кисню? Вперед. Бажаєте побудувати термоядерний реактор? Чому б і ні!

Гра заохочує креативність і нестандартне мислення. Немає єдиного "правильного" способу грати — є лише ваша уява і закони фізики (які, до речі, реалізовані в грі на дивовижному рівні).

Oxygen Not Included — це не просто гра. Це симулятор виживання, головоломка і пісочниця для експериментів в одному флаконі. Вона вимагає часу, терпіння і мозкового штурму, але винагороджує відчуттям справжнього досягнення.

Якщо ви любите складні, але справедливі ігри, якщо ви отримуєте задоволення від розв'язання комплексних проблем, якщо ви мрієте про власну космічну колонію — ця гра для вас.

10 балонів з киснем з 10. Обов'язкова до проходження для всіх любителів симуляторів і головоломок. Але будьте обережні — вона затягує не гірше, ніж чорна діра!

P.S. Пам'ятайте: в космосі ніхто не почує крик розпачу та розбиту мишу, коли система охолодження вийде з ладу. Але ваші дупліканти точно оцінять зусилля!

Складаючи рецензію цій грі, неможливо уникнути релігійного підтексту. Творці гри беруть занадто чутливу тему духовного світу і передають те, що пережили у власному житті скрізь все — арти, музика, діалоги.
Ми ж як люди мали звикнути до смерті, підлаштуватися, проте це неможливо. Вона завжди приходить несподівано, навіть коли її очікують. І тому страх нікуди не дінеться, а споглядати подібне завжди буде лячно, хай там хто і як в собі це блокує.

Головна героїня Стела безмовно досліджує світ, в якому вона опинилась, збираючи по шматочках своє минуле та зустрічаючи фантастичних людей у вигляді тварин, які впізнають її та бажають провести час разом. Останній час, після якого потрібно буде розставатися та прощатися вже назавжди, відправивши по річці Стікс у потойбіччя, залишаючи на згадку собі лише деякі предмети на судні та сузірʼя на небі.
За всю гру дівчина не вронить жодного слова, а всі дії в грі — це постійна гонитва за матеріальним та емоційним задоволенням мешканців на судні, яке буде постійно змінюватись під тиском їх прохань. Це і робить основний фокус саме на персонажах та їх історії. Вони тут головні, а ви той, хто пірнає в нетипову історію уяви і реальності, яку прожити в грі не шкода!

Спойлером буде майже все, що детальніше почне описувати процес гри.
Якщо мінімально описати, то ви будете читати багато діалогів, грати в мініігри, збирати ресурси, переміщатися по великій карті з завантажуваних окремих локацій, виконувати завдання, збирати колекційні предмети, і покращувати засоби для всього попередньо описаного.
Фактично моїй дружині вдалося пройти гру на 100%, бо сам процес збору дуже медитативний та той, що розслабляє. Він дозволяє забути трохи про жахливу реальність і повільно грати в нетипову ферму.

Дизайн кожного з персонажів надзвичайний. Музика дядечка Атула, морж мій теска, що на зупинці, та й взагалі всі музикальні теми — дивовижні! Але серце гри — милість до тих, хто не заслуговує на таку опіку від Стели, та благодать служити їм до кінця, навіть коли вже кінця очами не видно.
Часто пишуть в рецензіях на Духовидця про тему смерті і як її складно приймати тим, хто вже втрачав близьких людей, цю гру, і сум, що супроводжує. Я переживав це неодноразово, і все життя було в похованнях.
Згадував багато людей, що минули, коли дивився за грою, і натикався на думку, що споглянуте мною мистецтво не тільки про втрату, але про служіння тим, кого втратили. Служіння до останньої краплі сльози, аби не відпустити людину у вічність без надії на ще одну зустріч. Гра про жаль та пропущені моменти, які не можна повернути. Про памʼять, яку хочеться берегти до дрібниць.

Емоції викликані не про мертвих, а про живих, що зараз згадують загиблих. А мораль гри в тому, що всі відходять і засинають навіки, проте що ми заберемо з собою, як здобуток з цього світу? Скільки зрадництва ми змогли пробачити? Скільки ниття вислухати, а скільки нагодувати останнім шматком? Скільки того, а скільки того,.. Дії не минають безслідно, та будуть згадати якщо не Богом на Небесах, то кимось із людей на землі!

Якщо не боїтесь відкрити своє серце думкам про неминучість смерті, особливо в надскладні моменти щоденних втрат на жахливій війні, і на додаток в своїй війні з самим собою — оберіть цю гру та пройдіть курс психотерапії після цього, аби не піти в депресію. Я рекомендую до проходження кожній осмисленій людині пройти Духовидця повністю та занирнути в самого себе і відчути свій дух, що той скаже про життя, яке треба прожити гідно!

Я дуже сильно помилився, коли дав рекомендацію та побажав дружині успішно пройти цю гру, але доробив справу вже власними зусиллями.

Найдивовижніша графіка та анімації, глибина малюнку, музика, персонажі, сюжет виводять гравця емоційно на вищий рівень, коли споглядаєш на те, як працює ця метродиванія! Я захоплювався всім, що відбувалось навколо, бо воно просто... красиве! Інколи навіть настільки занадто, що мій старенький телевізор в 720p зовсім не міг передавати чорнила правильно, і коли вогонь — то вогонь повсюди, а сам Орі губився в силуетах полумʼя.

Автори гри механічно змушують постійно рухатися скрізь ті самі локації та перемагати ворогів чим далі по сюжету, то тим більш різноманітними шляхами. Битви однокнопкуваті, проте наприкінці ваша геймпадотура буде заставлена всіма функціями, і стрибок/бити перетвориться на стрибок/зажимай_бити/чепляйся/відскокуй_вправо/вниз/хах_забув_відскочити_від_снаряда.

Кому є в задоволення збирати всі секрети — тут їх достатньо, та навіть існує одна повноцінна локація, яка вийшла з дефінітивним виданням! Секрети відкривають більше функцій в дереві вмінь та покращують параметри, але сюжетно нічого не привносять до історії.
Будьте обачливі, зі збором всіх колекційних предметів Орі почне виглядати більше схожим на термінатора, ніж на біляву милу лисичку.

Сюжет запропонує неочікуваний поворот! Він сумний, плаксивий, занадто дорослий як для гри з рейтингом 7+ років, але поворот та розкрита тема робить рейтинг 12+ більш доречним.
Що цікаво, справжніх антагоністів в цій грі немає, а навіть найзліша сова змушує трошки сплакнути в кінці гри. Кому з дітей буде так ок дивитись?

• занадто складні досягнення (ніякий казуал не зможе пройти гру менше, ніж за три години, або з одним життям);
• немає української мови;

Головна порада: не поведіться на миласю лисицю, що тут все так мило і няшно. Ні, гра складна, змушує пітніти, та як мінімум тричі за проходження, проходити бос-кімнати без упину, допоки друга година ночі не скаже роботі: "А ви Олександра чекайте втомленим, він в Орі дружині допомагав пройти рівень"!

Рекомендую хардрок-метродиванерам трошечки відпочити від Celeste в цій красивій грі, а іншим взяти попкорн та сісти поруч дивитись ніби-фільм

Як би не було прикро, але гра тримається лише завдяки силі сюжету та всесвіту, який не вона зробила та винайшла, а тому й цінувати тут немає що.

• Сирість ігрового рушія | Багато багів та помилок у поведінці ворогів, логіці кат-сцен, фізика ламається.
• Проблеми з текстурами | Інколи текстури виглядають мильними, погано поєднаними між собою або взагалі не завантажуються, спостерігається кліппінг. Персонажі зависають у повітрі або провалюються крізь текстури там, де фізична модель та текстура неузгоджені.
• Обмежена варіативність | Зациклені анімації та незначна кількість реплік швидко набридають. Анімації перезаписують одна одну під час бою, що виглядає негарно. Діалоги заскриптовані, якщо десь трохи вперед швидше, ніж було потрібно, то аудіодоріжка автоматично перемикається.
• Обмежений ігровий всесвіт | Всесвіт за межами основного сюжету бідний на деталі (сканування та відгуки в Силі розкривають лише кілька речень, які нічого не пояснюють).
• Сумнівний дизайн персонажів | З головними персонажами проблем немає. Але ті, хто не потрапив до основного складу через бюджетні обмеження, виглядають дуже кричуще. Багато таких зустрічається на Кашиіку.
• Обмежене налаштування доступності | Яскраві спалахи білого екрану після медитації змушують кожен раз відвертатися від екрану. Налаштувань вимкнути ці спалахи немає, як і інші речі також.
• Непродуманий опис всесвіту | Додаткова інформація про всесвіт подана без урахування можливості перечитування. Якщо одразу не прочитати текст, то згодом важко зрозуміти фрази на кшталт "...вукі карабкались по цьому дереву...". По якому саме дереву?
• Скіни-скіни-скіни | Задля гравців допускається загравання з каноном у налаштуванні світлого меча та зовнішнього вигляду. Звісно, у всіх іграх сервісах прийнято міняти вигляд всього, тому і тут мають бути скіни, але це недоречно у всесвіті, де кожен колір леза щось означає.
• Дрібна мапа | Немає красивої мапи у стилі "Зоряних війн", як в "Атаці клонів". Мапа на кораблі показує все наче в одній системі, через що всесвіт здається маленьким.

• Незручне керування | Системи бігу і стрибків є некомфортними. Декілька разів зустрічав момент, де персонаж не чіплявся за край платформи, і я марно гасав колами шукаючи інший шлях, хоча він був переді мною.
• Непотрібні колекційні предмети | Нащо мені 25 видів емітера в мечі, коли й різницю не відчую між ними, й пробувати всі немає часу.
• Зайвий паркур | Забирає ігровий час і змушує нервувати в місцях, де все здавалося спочатку легким і простим.
• Відсутність підтримки сімейної бібліотеки | Як і всі ігри від EA, ця гра не підтримує сімейну бібліотеку Steam. Купуючи її, доведеться якимось чином "піратити", щоб дати комусь пограти, що незручно після нововведення Steam Family.
• Немає української мови.

Усе це негативно впливає на імерсивність, емоційну захопленість та можливість дізнатися щось нове про всесвіт "Зоряних війн", окрім давно відомих деталей. Гра підійде суто для фанатів, які готові грати заради цікавого сюжету, кінематографічних сцен та дрібничок в них, посилань до всесвіту. Їх тут є чимало, але вони сховані під шаром сирого продукту, і незрозуміло, як ця гра завоювала стільки любові та підтримки взагалом про все, коли найцікавішим та гідним увагу тут є лише сюжет.

Мені такий ігровий досвід не сподобався. Синематик подивитись краще.

Рекомендую гру лише відданим фанатам. Всім іншим краще утриматись.

Нижче дуже інтимний текст про моє дитинство. Сльозопускальникам краще листати далі, та й шукайте серйозну рецензію

Моє знайомство з серією ігор Цивілізація розпочалось з років трьох-чотирьох, коли тато перейшов з Sega Mega Drive 2 на першу PlayStation, і у місцевому магазинчику на Соборній у Миколаєві, той самий чудовий "Денді" на куту Великої Морської, він купив другу частину Циви, і десь так само ще і Railroad Tycoon II, а ще й SimCity 2000.
Це змінило моє життя та хто знає, ким би тепер я був, якщо б не ці ігри!

Так я плавно рухався роками з другої частини до четвертої (третю так і не розібрав, занадто складна вона була для шестирічної дитини), потім до Колонізаторів, так вже і пʼята підійшла, десь тут майнув Beyond Earth, а з шостої частиною я вже мав поратись майже завжди сам, бо тата не стало. Якщо навіть вийде сьома, то це вже моя відповідальність передати цю любов моїй дитині, не буде з ким її розбирати та грати.

Що є дивним: я ніколи не грав в мультиплеєрну версію цієї гри, хоча знаю Циву вже так давно і довго. Я планую колись це виправити, але таких заядлих фанатів ще й зустріти десь треба.

Минуло більше 20 років, а на сьогоднішній день саме завдяки цій серії ігор я розумію наступні речі:
• політична мапа світу: назви країн та їх розташування, вплив;
• визначні лідери найвпливовіших народів світу: головні їх досягнення та історичний контекст їх існування, портрети, характер (мем з ядерним Ганді я якось упустив в свої 5 років, вибачте за це [сарказм!]);
• технологічний рух та розвиток людства в науковому світі: назви технологій, імена вчених, найважливіші відкриття людства;
• природні біоми: їх мешканців, приблизне розташування в широтах/висотах;
• компоненти космічної ракети: це не просто одноєдина штука, яка летить вгору, а в неї є ступені, і все взагалі складно;
• важливість не тільки військового, а ще й культурного, дипломатичного, релігійного, технологічного впливів;
• назви архітектурних споруд: від найперших казарм в новому поселенні (або в сучасних іграх це вже монумент) до визначних споруд та чудес світу;
• війська: унікальні історичні роди військ до народів, їх види та категорії, зовнішній вигляд;
• хатинки це круто, але не тоді, коли там живуть варвари, бо варвари це зло [в нас якраз одні набіг роблять збоку]!

У висновку можу написати: це найвпливовіша гра у моєму житті, хай там яка за номером серія!
Не знаю, як це може бути актуально в технологічну еру Інтернету і чи може такий досвід виникнути зараз у сучасної дитини, але завжди має бути щось подібне до цього. Якщо не енциклопедія, то люблячі мати або батько, які сидять поруч, і розповідають та шукають все надзвичайно дивовижне для їх дитинча. Для мене Цивілізація іноді підміняла батьків, зробивши з мене справжнього чоловіка ще тоді, коли я цього не усвідомлював.

Однозначно рекомендую на всі 11/10 цю гру і всіх її пращурів.

"Адже в Законі Мойсея написано: Не зав’язуй рота волові, який молотить!" — 1 Коринтян 9:9а CUV

Гру проходив безліч годин, і проходжень дивився не менше. Купив заради підтримки розробників, а також для колекції

Це симулятор інспектора на кордоні, який перевіряє документи всіх, хто бажає вʼїхати в країну Арстоцку (евфемізм Совєтьского Союзу). Арстоцка має дуже суворе керівництво, бідність в кожному куті, всюдибачну пропаганду, постійні обмеження свобод і прав, вбачає у кожному іноземці шпигуна та ворога народу, вбиває непідконтрольних чиновників, засуджує свободу слова — є щось знайоме?

Наприклад, квартири в Арстотці поділені за класами проживання, і гра починається з восьмого, яку головний герой виграв у робітничій лотереї. Максимальних клас доступний робітникам — пʼятий, проте це тільки коштуватиме дорожче, і нічого окрім цифри в назві не вказує на те, що тут жити комфортніше, чи це краще, чи якось інакше. Це просто якась уявна мета отримати квартиру класом вище, матеріальний здобуток, нічого не значущий.

Завдяки зануренню в таку депресивну атмосферу, та ще й стиль (за що взагалі велика пошана Лукасу Поупу і його відданості ігровій індустрії), грати приходиться не тільки в симулятор інспектора, а ще й симулятор людини. Моральних виборів багато — на кордоні: пропустити/зупинити/схопити; в родині: нагодувати/вилікувати/обігріти/вбити; керівництву: сказати правду/набрехати/втікти,.. І з цих мікровиборів складається гра і всі можливі кінцівки, неначе це візуальна новела.

Я не знаю, як грати зараз в цю гру і наскільки українському народові зараз легко взагалі все навколовоєнне дивитись, проте в 2016-му мене це підтримало і мій дух зробився міцнішим! Гра повертає в роздумах про те, що "пісочний совок" 90-х нічого гарного в собі не мав, та придушував будь-яку ініціативу. І це сумно згадувати.

Головне завжди бути людиною, в якому б становищі ти не опинився!
🇺🇦 Слава Арстотці Україні 🇺🇦

Весело, швидко, фаново, нереально, залі-пульно!

Грати в ванільну версію не так цікаво, як в модифіковану завдяки thunderstore[thunderstore.io]. Нові картки та мапи, виправлені помилки, більше раундів покращать ваш ігровий досвід.

Суть яка: перемогти супротивників!
Як перемогти: обрати найкращий білд карток, які покращують ваші характеристики!
А що далі: Вийти на арену, та перестріляти/переблокувати противника, помноживши його здоровʼя на нуль. Швидкі та веселі раунди.

В цьому вся веселість. Пісочниця підбору покращень захоплює та з часом постійно хочеш зробити якнайкращу збірку. І це не відпускає.

Тож беріть, якщо завжди є напарник, який вміє програвати, або вміє правильно перемагати 🏅
Рекомендую для компаній!

У дворфів біль приємна, в порівнянні з Kenshi. Кожному своє садо-, проте є проте

В Кенші сльози на очах лізуть від багато чого і одразу:
• кривий та незручний інтерфейс — все постійно злітає, шрифт малий, і лімітований вкладками/вікнами ;
• мильні текстури навіть на максимальних налаштуваннях;
• рольова складова, де вся розмова це вибір пари опцій, та ще й знати б де ті опції випробувати. Деякі сцени завчасно заскриптовані, а зміни додати вкрай складно;
• баги з камерою, переміщенням, кліпом текстур..;
• залучення ігрока до механік і знайомства з грою;
• редактор персонажу якесь доробало, особливо вибір кольору волосся з трьома повзунками hue/saturation/brightness. Це дико навіть для гри з 00-х, якби вона була такою;
• тощо!

Окрім битв, здається, нічого не можна робити зі світом.
Прикол про велику мапу дуже смішний — вона пуста з натягнутими low-bitrate пікселями, де іноді є щось корисне, але ще знайди те корисне.
А ще можна битися, бігати від битв, отримувати вигоду від трупів з битв, лікуватися після битв, знаходити нові битви всюди — а нащо це? Все відбувається автоматично, жодного мікроконтролю, і симуляція потреб/здоровʼя на мінімальному рівні. Битви самі собі йдуть, чи відбуваються на фоні, але який сенс в бойовій системі, де все зводиться до очок здоровʼя частин тіла, та й все?
У Fallout іграх V.A.T.S краще порався з цим завданням, навіть. А це далеко не найкращий приклад.

Є потреба в їжі, але вода не потрібна.
Є показники здоровʼя, але сон не потрібен.
Є напарники, але немає розмови з ними.

Гра дуже сумна і нудна. Не можу зрозуміти, чому вона so so addictive.
Якась кривенька пісочниця, і хай закидають камінням — я від вас "збіжу до болота, а там вже Кенші сама все розставить на місця".

Близько 15-и років назад, я вперше познайомився з стовпами roguelike жанру, і серед найкращих Angband, ToME, ADoM був також і тепер вже steam-відомий Dwarf Fortress. Це було неймовірно!
Мені дали світ, в якому можна творити історію, і я маю в ньому значення.

Відсутність графіки, звукового рушія, пояснень, нормального перекладу (окрім дуже кривого русифікатору) не завадило спробам пірнати у випадково створений материк з головою. Тільки тоді ще й перешкодою було бачити постійні падіння FPS від всім відомого "котапокаліпсісу", або через велику кількість дворфів. Машина брала гору в нашому двобої.

• Симуляція світостворення з історіями, пригодами, артефактами, особистостями, расами заснованих на толкієнівських канонах, місцями та природою
• ЦЕ МІНЕРАЛИ, МАРІ! Їх тут багацько, всі різні: колір, міцьність, застосування, місцезнаходження. Вони реалістичні, і я проводив іноді більше часу в Вікіпедії, ніж в грі.
• Серце, яке вкладають Зак і Тарн в гру. Вони живуть цим, відверті та щирі, звичайні хлопці (віку мого покійного тата, які ж то хлопці...), люблять своїх фанатів та віддають життя за ідею!
• Не такий фокус на мікроконтролі, як в Rimworld і в інших подібних симуляторах колонії. Якщо я хочу покерувати кожним пішачком окремо, то тоді треба йти до Тайнена. Якщо я хочу створити історію, то це до Тарна з Заком.

Я купив гру в Steam, бо ніколи не підтримував розробників грошима. Але тільки завдяки звичайним людям це диво знайшли Kitfox та допомагають зараз вийти на новий рівень.
Нехай все вийде якнайкраще. Не треба української локалізації, не треба блекджек у грі, не треба "повєстку дня" в грі штовхати — робіть свою мрію, а ми будемо слідкувати.

Рекомендую кожному, хто цінує любов понад усе!
Грав тисячу і більше годин, але думав про гру десятки тисяч...

Дивлячись на відгуки гри та огляди інших людей, нічого поганого майже і не побачити одразу, проте все виникає під час власного дослідження ігрового процесу.

• Специфічний графічний режим | Щось не так з контрастністю, яка за годину вже очі виїла і зробила все мильним в реальному житті. На довго не вистачає вдивлятись в деталі;
• Проблема зі звуком | Я чув постійні звуки від тварин навіть під час павзи, але якби ще це були нормальні звуки, то добре. Проте стогони кроликів набридли вже через 20 хв гри;
• Нудьга | Нібито є контент, мене захоплює ідея схрещування тваринок, але він в розрізі глибини не багатозразковий. І я також відчув, що вдруге починати гру немає сенсу, бо реіграбельність лише буде плюсом для DLC-пакетів гри;
• Відсутність української, та й навіть кацапської | Багато інакшомовних слів не сприяють розслабленню.

Гра може бути відповіддю для вашої потреби в пісочному симуляторі зоопарку, проте може не дати того самого присмаку відпочинку, який можете очікувати. Не рекомендую.