Існують ігри, які випередили свій час, ігри, з якими будуть порівнювати та ставити в приклад, ігри, які можна перепроходити знову і знову. Не дивлячись на те, що з дня релізу минуло вже майже 10 років, вона залишається актуальною і по цей день. Хтось скаже, що графіка вже не актуальна, але ті люди по-любому не знають навіщо лопухи ростуть в лісі і як правильно використовувати подорожник при колото-різаних ранах. Як на мене, графічна оболонка добре відобразила атмосферу того світу, трохи похмуро, але не надто яскраво, «лампово, по-домашньому».

Геймплей, управління, механіки не без проблем, але їх відчуваєш тільки порівнюючи з якимись окремими і набагато новішими іграми. А та кількість різних видів обладунків та мечів, які існують, просто неймовірна. Якісь можна придбати в торговців, якісь знайти на дні озера, а якісь виготовити самому. Останній раз, коли я отримував таке задоволення від крафту речей було багато років тому в світі Lineage 2 і саме третій відьмак знову зміг мені подарувати ті самі відчуття.

Гвинт - це як окрема гра в грі. Багато хто просто пропускає усі квести пов’язані з гвинтом і я був одним із них, бо не сильно хотілося розбиратися у тому, але потім помітив як тісно він пов’язаний з героями та подіями, то затягнуло так, що міг просто годинами роздягати та доводити до кредитів і без того бідових плебеїв.

Той рідкий випадок, коли сайд квести створилися не просто так, для галочки. Багато з них за антуражем зовсім не поступаються головній лінії. Якщо чесно, далеко не завжди розумієш статус того чи іншого завдання та втрачаєш паралель між головним та другорядним. Та навіть в кожного відьмацького замовлення є своя окрема історія і до якого потрібно готуватися, щоб потім отримати винагороду.

DLC в цій грі заслуговують на окремі ігри. Так, вони дещо відрізняються по характеру та стилю подій від основного сюжету, але розробники, так чи інакше, змогли їх поєднати в одне ціле та пов’язати репліками і пасхалками. Атмосфера та інтрига не зменшує градус від початку до самого кінця.

Гра має лише декілька фіналів, які можна отримати шляхом виконання певних умов. Комусь цього буде замало, але ми ж не граємо у якесь інтерактивне кіно, тим більше коли по сюжету в нас така кількість пов’язаних між собою квестів, подій та взаємостосунків з неочевидними поворотами, що про кінець і думати не хочеться. Мій фінал це (спойлер) білобриса, з новесеньким мечем, за кешбек ганяє монстрів по селах, а темноволоса пасія нарешті приїхала до свого sugar daddy на його хату з дорогущим євроремонтом і разом вони попивають просекко, апероль чи іншу якусь хімію, Плітка відпочиває та скубає травичку, а Любисток "полірує великі мечі Геральта". Короче, все по канону.

Для мене Відьмак 3 - це перша настоянка з грибів, перша повія за 20 гривень, перший дід, обіграний в карти, перший скандал в банку через бюрократію, перше зіпсоване весілля, це той самий віщий сон про кіберпанк, це винищувач корів, це той самий син маминої подруги. А Плітка, яка постійно десь застрягає в пустому полі, то взагалі вже як мем і яка ж була рвань, коли вона навчилася говорити хоча б ненадовго. А якби не Відьмак, то хіба б ми дізналися, що насправді сталося з Рапунцель, яка так і не дочекалася свого принца? Чи те, які були психологічні травми у вовка з Червоної шапки, і що він не хотів їсти ні бабку ні онучку? Ні, це не завжди смішні епізоди, іноді це містичні історії кохання, що залишають пустоту у серці, іноді це цінність дружби між людьми, від яких ти нічого не чекаєш, але вони приходять у скрутну годину. Можливо, саме у цьому полягає успіх роботи CDPR. Вони досить вдало змогли поєднати різні світи в одному проєкті і витримали баланс між серйозністю та каламбурами. Чого лише варте опудало єдинорогу, що так любить Йен. Колись і в мене в спальні таке буде стояти.

Особисто в мене, після проходження цього шедевру, залишилися двоякі почуття: те наскільки вийшло створити крутий, великий та багатий на події світ і те, що гра закінчена. З одного боку хочеться продовження конкретно цієї історії, в цьому світі, в такому ж сетапі, а з іншого все настільки добре зроблено, що ризик все зіпсувати здається занадто великим. Після фіналу дивишся на інші ААА проєкти і розумієш, що навряд чи якийсь з них зможе перевершити той успіх, ту кількість емоцій та дофамінів, що приніс Геральт з Рівного та його кобіти.

Існують ігри, які випередили свій час, ігри, з якими будуть порівнювати та ставити в приклад, ігри, які можна перепроходити знову і знову. Не дивлячись на те, що з дня релізу минуло вже майже 10 років, вона залишається актуальною і по цей день. Хтось скаже, що графіка вже не актуальна, але ті люди по-любому не знають навіщо лопухи ростуть в лісі і як правильно використовувати подорожник при колото-різаних ранах. Як на мене, графічна оболонка добре відобразила атмосферу того світу, трохи похмуро, але не надто яскраво, «лампово, по-домашньому». Геймплей, управління, механіки не без проблем, але їх відчуваєш тільки порівнюючи з якимись окремими і набагато новішими іграми. А та кількість різних видів обладунків та мечів, які існують, просто неймовірна. Якісь можна придбати в торговців, якісь знайти на дні озера, а якісь виготовити самому. Останній раз, коли я отримував таке задоволення від крафту речей було багато років тому в світі Lineage 2 і саме третій відьмак знову зміг мені подарувати ті самі відчуття. Гвинт - це як окрема гра в грі. Багато хто просто пропускає усі квести пов’язані з гвинтом і я був одним із них, бо не сильно хотілося розбиратися у тому, але потім помітив як тісно він пов’язаний з героями та подіями, то затягнуло так, що міг просто годинами роздягати та доводити до кредитів і без того бідових плебеїв. Той рідкий випадок, коли сайд квести створилися не просто так, для галочки. Багато з них за антуражем зовсім не поступаються головній лінії. Якщо чесно, далеко не завжди розумієш статус того чи іншого завдання та втрачаєш паралель між головним та другорядним. Та навіть в кожного відьмацького замовлення є своя окрема історія і до якого потрібно готуватися, щоб потім отримати винагороду. DLC в цій грі заслуговують на окремі ігри. Так, вони дещо відрізняються по характеру та стилю подій від основного сюжету, але розробники, так чи інакше, змогли їх поєднати в одне ціле та пов’язати репліками і пасхалками. Атмосфера та інтрига не зменшує градус від початку до самого кінця. Гра має лише декілька фіналів, які можна отримати шляхом виконання певних умов. Комусь цього буде замало, але ми ж не граємо у якесь інтерактивне кіно, тим більше коли по сюжету в нас така кількість пов’язаних між собою квестів, подій та взаємостосунків з неочевидними поворотами, що про кінець і думати не хочеться. Мій фінал це (спойлер) [spoiler] білобриса, з новесеньким мечем, за кешбек ганяє монстрів по селах, а темноволоса пасія нарешті приїхала до свого sugar daddy на його хату з дорогущим євроремонтом і разом вони попивають просекко, апероль чи іншу якусь хімію, Плітка відпочиває та скубає травичку, а Любисток "полірує великі мечі Геральта". [/spoiler] Короче, все по канону. Для мене Відьмак 3 - це перша настоянка з грибів, перша повія за 20 гривень, перший дід, обіграний в карти, перший скандал в банку через бюрократію, перше зіпсоване весілля, це той самий віщий сон про кіберпанк, це винищувач корів, це той самий син маминої подруги. А Плітка, яка постійно десь застрягає в пустому полі, то взагалі вже як мем і яка ж була рвань, коли вона навчилася говорити хоча б ненадовго. А якби не Відьмак, то хіба б ми дізналися, що насправді сталося з Рапунцель, яка так і не дочекалася свого принца? Чи те, які були психологічні травми у вовка з Червоної шапки, і що він не хотів їсти ні бабку ні онучку? Ні, це не завжди смішні епізоди, іноді це містичні історії кохання, що залишають пустоту у серці, іноді це цінність дружби між людьми, від яких ти нічого не чекаєш, але вони приходять у скрутну годину. Можливо, саме у цьому полягає успіх роботи CDPR. Вони досить вдало змогли поєднати різні світи в одному проєкті і витримали баланс між серйозністю та каламбурами. Чого лише варте опудало єдинорогу, що так любить Йен. Колись і в мене в спальні таке буде стояти. Особисто в мене, після проходження цього шедевру, залишилися двоякі почуття: те наскільки вийшло створити крутий, великий та багатий на події світ і те, що гра закінчена. З одного боку хочеться продовження конкретно цієї історії, в цьому світі, в такому ж сетапі, а з іншого все настільки добре зроблено, що ризик все зіпсувати здається занадто великим. Після фіналу дивишся на інші ААА проєкти і розумієш, що навряд чи якийсь з них зможе перевершити той успіх, ту кількість емоцій та дофамінів, що приніс Геральт з Рівного та його кобіти.