บทวิจารณ์ล่าสุดโดย INDIVID [UA]

Існують такі ігри, які ніби й зроблені не дуже, і графіка слабка, але починаєш грати й розумієш, воно затягує. Саме так можна сказати про Spells and Fellas, вона слабка в усьому, але грати весело і спробувавши, точно замочете хоч 50 рівнів подолати. Мене вистачило на 62.

Загалом все дуже просто, бігаємо, піднімаємо спели та одяг, а потім в режимі гри на фортепіано всі їх прокастовуємо. Нагадало класичні корейські ММО, де потрібно три руки.

Чудова гра, щоб відпочити годинку чи дві, насправді не відпочиваючи.

Дивна гра, грати морально важко, тож вважаю, що автори змогли досягти, того, що прагнули.

Гра чудова, але на жаль вже мабуть ніхто не зможе це перевірити.

Purple war — це мультяшний WarCraft з присмаком Starcraft. За графіку ви вже зрозуміли, але от ігровий процес мені сподобався, хоча спочатку здався більш казуальний. Я рідко користуюсь гарячими клавішами в RTS, але тут вони вказані великими літерами та це чомусь мене спонукало спробувати і це реально зручно, що важливо, бо гра дуже сильно затягти в мультиплеерні турніри. 

Ресурси всі біля бази, то менше контролю за робітниками. От що цікаво юніти цікаві, і деякі все ж вимагають нормального мікро-контролю, тож все ж не розслабитись з великою армією, а тут вона може бути значно більше за Warcraft.

Ще цікаве рішення це довгі апргрейди для юнітів, тобто за час поки кузня щось там винайде можна встигнути зібрати декілька армій і сходити в гарний раш.

Загалом пройшов 1 Акт кампанії людей, бо вона доступна безкоштовно, нормально скармішу поки немає. Купувати не буду, бо я сильно був розчарований «вбивцею Warcraft» Risk of Rain, я купив його по акції, а через день повідомили, що вибачайте, але це кінець (десь на середині додавання основного контенту), тому й таке відношення до подібних ігор.

Це красива головоловка-адвенчура (мабуть) про русалку, якій потрібно врятуватись від робота, щоб схибнувся блукаючи затонулим кораблем. Гру робили спеціалісти з візуальних ефектів та анімацій, тому дійсно найсильніша її сторона це картинка. Сюжет простий, але це його не псує. В деяких місцях я трохи позависав, через свої кривенькі руці, але загалом гра зовсім не важка.

Зроблено красиво, проходиться швидко, досягнення теж легко відкриваються. Тож рекомендую, як смачний перекус між великими і довгими іграми. Але пограти можна лише з геймпаду, бо зі зрозумілих причин з клавіатури це було б неможливо.

Більше оглядів та інших цікавих речей в моєму Телеграм каналі [t.me] [/h1]

В цій грі жахливо все: зомбі дурні, що робите не зрозуміло, керування дерев’яне смерті рандомні, англійської часто немає. Лисі собаки круті, бо загризають швидко, а ще кумедний мультик з початку, але без субтитрів, що ніхто окрім китайців не зрозумів, що там про похорони Сі.

Нудний шутер, де вороги спавнятся, а ми бігаємо і знищуємо їх. Зброя зроблено непогано, але загалом купувати це не варто.

Гадаю, не варто розповідати про що саме ця гра та загалом серія. Redux — це візуальний ремастер, який також додав кооператив і трохи контенту. Загалом це саме той перший Postal, що змінив світ відеоігор.

Так, я не пожартував, перший Postal — видатна гра, яка власною головою пробила двері для нових проєктів там, де була суцільна стіна цензури. Саме ця гра однією з перших порушила питання ультранасилля без надлюбові, вибачте пане Бьорджосе.

Не було б Postal, не було б і Manhunt та Hatred, навіть GTA і безлічі інших. Це була жахлива філософська істина, захована у треші та соціальній сатирі. Це ніби перетворення відомої істини Вольтера «1+1=1», що людина живе тому, бо може завдавати шкоди та чинити насилля заради задоволення. Без жодної іншої матеріальної цілі.

У чудовому серіалі за реальними фактами «Мисливці за розумом» під час дослідження детективи обережно підводять до того, що немає закономірності в тому, що людина стане маніяком. Теоретично кожен може поїхати дахом від будь-чого та в будь-який бік. Ось це першими й прокричали автори Postal.

Звісно, не можна забути їхній вклад у розвиток чорного гумору та соціальної сатири в її токсичних, але все одно реальних проявах. Багато жахливих жартів не існувало, якби в далеких 90-х не взяли на себе корону відбитих.

Тож насправді можна не грати в жодну частину гру, але варто знати, що саме такі ігри відкривали нові виміри ігрової культури та негативів геймдизайну. Нехай вони й лихі, збочені, бридкі, криваві. Не можна забрати в людини навіть такі сторінки, бо саме чорне скасовує біле, а антигерой дає змогу любити ще більше героя. Цілісність — це про прийняття й відмінність.

Одразу хочу зазначити, що про Halo я знаю тільки те, що це культова гра і що саме вона подарувала світу мультиплеєрних ігор багато базових речей. Тому для мене особисте знайомство із серією почалося саме з цього спінофу Halo: Spartan Strike.

Мені сподобалося, як нам подають сюжет — без шмарклів і зайвої філософії, де злі прибульці хочуть нас підкорити, а ми маємо їх знищити без додаткових запитань і пояснень. Граємо за оперативника-космоспецпризначенця, який не питає, що сталося та чи вони хочуть знищити всю Землю? Ні, ми просто йдемо і виконуємо свою мету — знищуємо ворога і втілюємо всі завдання зі штабу, щоб зробити це остаточно і дати людству надію на нормальне життя. Тому, я вважаю, тут чудовий сюжет, бо з самого початку зрозуміла точка входу та виходу.

Чим швидший темп гри, тим швидке має гравець реагувати, і саме тут постають два загальні стовпи всіх гарних ігор загалом — це пан UX і пан UI. Вони ж — користувацький досвід і користувацький інтерфейс. Обидва зроблені добре, але пройдімося по кожному.

Насправді шутер із краєвидом згори, на мою думку, — це все одно перш за все шутер, просто ми маємо більше інформації про поле бою для планування. Для початку варто зауважити, що у грі чудово працює система укриттів різної висоти та загальна фізика висот. Тобто, наприклад, можна кинуту гранату і не попасти, бо не врахований кут кидка, тому граната розірветься, не долетівши й близько до цілі, а можливо, навіть завдасть ушкоджень кидальнику. До того ж деякі різновиди зброї мають гарний рикошет, і можна використовувати навколишнє середовище, щоб уражати за непрямою траєкторією.

Шутер — це завжди про зброю, і тут її багато. Вона дійсно, зокрема, гарно розширює можливість використовувати зброю прибульців, але це має ще й практичну функцію. Патронів завжди не вистачатиме, якщо ви не снайпер. Тому це змушуватиме вас постійно змінювати зброю, що сильно додає динаміки та прибирає можливість взяти зброю від початку і бігти з нею весь рівень. Якщо ні, то або шукай патрони, або викинь і забудь, бо краще пістолет із патронами, ніж ракетниця без них. Наскільки я зміг зрозуміти, розмір зброї не впливає на завдання нею фізичного удару.

Варто згадати про зручність та інтерфейс як про важливу складову гри техніку та обороні споруди. Завжди є точка, звідки відбувається взаємодія, це не тільки робить більше зрозумілим, як «залізти», а й не прибирає можливі криві анімації, коли стояли позаду, а тут уже спереду заплигуємо в кабіну. Для когось це дрібничка, а для мене приємно пропрацьована деталь.

Тепер можна перейти до ролі, яку відіграє тут інтерфейс. Як не дивно, але у гри з краєвидом згори мінікарта була моєю точкою зору 30% часу. Сама вона давала змогу зрозуміти, куди варто спочатку жбурляти гранати, а куди можна просто забігати та бити усіх прикладом. Іншу частину часу меншу, але теж важливу, я нервово дивився, як закінчуються патрони. Цікаво, що я майже ніколи не поглядав на поле здоров’я, бо звик — доки не блимає, то все гаразд і можна битися.

Цікавим рішенням було інтегрувати вниз досягнення, які повністю копіюють подібні в мультиплеєрних іграх. Нагадування, що ми граємо в спіноф одного з найпопулярніших онлайн шутерів на планеті. Загалом воно також класно задає динаміку, коли робиш щось круте, ніби кажучи: «Так, ти дійсно зробив круто, коли підірвав трьох однією гранатою».

Додаючи сюди спеціальні здібності й великий арсенал, отримуємо, те що має бути в гарному шутері — варіативність. Тобто можна забігати близько, ставлячи захист, і поливати вогнем, а можна тихенько бути невидимкою та працювати снайперською гвинтівкою. А можна все й одразу і, навпаки, як захочеш. Твоя ціль виконати місію, а в який спосіб — тобі видніше, бо ти ж суперсолдат.

Усе це ускладнюють лише досягнення, які змушують тебе робити щось певним чином, бо не буде золота, а якщо його не буде, то не відкриється бонусний епізод. Хоча насправді, щоб пробігти гру тільки для задоволення, я витратив приблизно 8 годин. Тепер додайте досягнення і підвищення складності й ця цифра помножиться на два мінімум. Це дуже гарний результат, бо гра коштує аж 59 гривень!


Резюмуючи Halo: Spartan Strike — крутий шутер, крутий спіноф, чудово грається через 9 років і має смішну ціну. Одна з найкращих ігор мого 2022 року та взагалі випадково знайдених і куплених.

Жахлива доробка зроблена з асетів.