Recent reviews by Footman (Alliance)

Alan Wake's American Nightmare: Кошмар гравця, а не героя

Коли проходження гри перетворюється на День бабака у пеклі

Alan Wake's American Nightmare – це як американські гірки, які замінили каруселлю на дитячому майданчику. І крутитися по колу, виявляється, нудно не лише дітям.

Що не так з цим "кошмаром"?
Амбіції закінчились на назві. Замість розвитку ідей оригіналу, розробники вирішили перетворити хоррор на шутер третього сорту. Арсенал зброї збільшили, а от кількість ворогів забули, як і розтягли усе це бігатнею, особливо цікаво розкидали твір Алана...

Цікаві факти про нудьгу:
• Розробники змусили мене проходити одні й ті самі локації ТРИ рази, очевидно сповідуючи буддистську філософію "страждання очищує"
• Щоб максимально розтягнути 4-годинний геймплей до відчуття вічності, дизайнери використали всього три локації – немов студія збанкрутувала на середині розробки
• Ця гра – як любовний лист до фанатів, тільки написаний нерозбірливим почерком після трьох днів безсоння

Містер Скертч – єдиний промінь у темряві:
Антагоніст виявився настільки харизматичним, що хочеться грати за нього, а не за Алана Вейка. Схоже, сценаристи вклали всю креативність в одного персонажа (хоча скоріше сам актор витяг свою роль), на інших не вистачило кофеїну.

Фінальний вердикт:
American Nightmare – це коли ти замовляєш хоррор на AliExpress, а отримуєш "трохи шутер, трохи хоррор, але в основному – головний біль". Четвертинка оригінальної гри, розтягнута як жувальна гумка.

Пройти оригінальну гру тричі – вийде цікавіше, ніж один раз пройти American Nightmare.

Alan Wake – коли не варто довіряти першим зустрічним відьмам у термряві
Це одна з тих ігор, які залишають після себе відчуття, ніби тільки що пережив захоплюючий психологічний трилер. Якщо ви шукаєте атмосферну, наповнену напругою та емоціями гру, то цей проект від Remedy Entertainment – саме те, що вам потрібно. Нещодавно перепройшов цю гру, і вона знову вразила мене своєю глибиною та майстерністю виконання.
________________________________________
Плюси гри:
1. Атмосфера, яка затягує
Гра поступово занурює вас у світ, де темрява – це не просто відсутність світла, а жива істота, яка наступає, нагнітає і стає сильнішою. Від лісів Брайт-Фоллз до покинутих будинків – більшість локацій продумані до дрібниць, щоб ви відчували себе частиною цієї моторошної історії.
2. Персонажі з глибиною
Кожен герой у грі має свою роль, характер і мотивацію, пустишками не відчуваються навіть вторічні персонажі у яких роль загинути.
3. Геймплей з елементами екшену
Хоча гра позиціонується як хорор, вона має сильний екшен-ухил Використання ліхтаря для ослаблення ворогів і пострілів для їх знищення створює унікальний геймплейний цикл. А ще тут є епізоди з машинами, які додають різноманітності.
4. Музика, яка запам’ятовується
Саундтрек до гри – це окремий шедевр. Пісні, які звучать наприкінці кожного епізоду, ідеально підкреслюють атмосферу та настрій епізоду. Деякі композиції настільки гарні, що їх додав у свій плейліст.
5. Сюжет, що викликає бажання дізнатися, що буде далі
Історія Алана Вейка – це мікс психологічного трилера, містики та детективу. Вона досить проста для розуміння, але при цьому наповнена несподіванками та глибокими темами. Не обов’язково збирати всі сторінки рукопису, щоб зрозуміти сюжет, але вони доповнюють картину, розкриваючи деталі.
6. Зброя та фізика, які приносять задоволення
Звук пострілів, віддача зброї та рекдол-фізика роблять кожну сутичку з ворогами захоплюючою на початку. Особливо приємно стріляти сигнальними ракетами по групам ворогів – це справжній кайф!
7. ШІ ворогів, який здивував
Для гри 2010 року штучний інтелект ворогів трохи вражає розумністю. Вони не просто біжать на вас, а намагаються оточити, зайти з тилу або сховатися в тіні.
________________________________________
Цікаві факти про Alan Wake:
• Натхнення творчістю Стівена Кінга
Розробники надихалися роботами Стівена Кінга, і це помітно в атмосфері гри. Навіть сам Алан Вейк – письменник, що страждає від творчої кризи, нагадує героїв Кінга.
• Телесеріальний формат
Гра розділена на епізоди, кожен з яких закінчується саундтреком, що нагадує телесеріали. Це додає історії особливого шарму.
• Приховані послання
У грі багато прихованих деталей, які вказують на зв’язок з іншими проектами Remedy, зокрема з Control. Наприклад, організація "ФБР" з Control згадується в одному з рукописів.
________________________________________
Мінуси гри:
1. Корявість управління
Особливо на складності "Кошмар" управління розкривається по корявості на повну. Увороти працюють нестабільно, а платформінг у доповненні "The Signal" виглядає убого.
2. Обмежений набір ворогів
Хоча вороги виглядають різноманітно, їх поведінка та типи атак досить однотипні, що робить бойову систему монотонною.
3. Застаріла графіка
Оригінальна гра вже виглядає не так яскраво, скоріше мильно. Якщо графіка для вас важлива, краще оберіть ремастер.
4. Сторінки рукопису
На складності "Кошмар" збирати сторінки рукопису стає менш цікавим, оскільки їх зміст часто не вражає. Очікував більш глибоких історій чи посилань на сюжет, а отримав туфту.
________________________________________
Висновок:
Alan Wake – це гра, яку варто спробувати кожному любителю атмосферних історій та психологічних трилерів. Вона поєднує в собі захоплюючий сюжет, напружений геймплей та незабутню атмосферу. Якщо ви ще не грали в неї, то ремастер – ідеальний спосіб познайомитися з цією класикою.

Warhammer 40,000: Space Marine – брутальний екшен свого часу

Що це?
Екшен від третьої особи, де граєш за капітана Тітуса – космодесантника, який рубає орків і сил хаосу.

Що подобається?
1. Геймплей: Бої жорстокі та задовольняючі. Казні, стрілянина, рукопашна – все на рівні.
2. Атмосфера: Темний світ Warhammer 40k передано дуже влучно.
3. Персонажі: Тітус та інші – брутальні та цікаві.
4. Музика: Епічний саундтрек, який підігріває.
5. Сюжет: Пафосно, з цікавими поворотами.
________________________________________
Що не подобається?
1. Графіка: Виглядає застаріло, текстури "мильні".
2. Анімації: Трупи ворогів іноді літають або зникають.
3. Вороги: Мало різноманітності, орки швидко набридають.
4. Геймплей: "Біжи та стріляй" – це весело, але приїдається, і нічого цікавого гра не пропонує.
________________________________________
Цікаві факти
• Гра стала одним з перших екшенів у всесвіті Warhammer 40k.
• Голос Тітуса – це актор з Game of Thrones (Тормунд).
________________________________________
Висновок
Space Marine – це гра для фанатів Warhammer та любителів брутальних екшенів. Вона не ідеальна, але досі залишається культовою, хоч і не дуже пройшла вибробування часом. Якщо хочете відчути себе космодесантником – спробуйте. Але якщо шукаєте щось глибоке, то це не сюди.

Підсумок: для фанатів – не розчарує, для інших – приємний екшен на один вечір.

Door Kickers: Action Squad — це яскравий представник інді-ігор, який поєднує в собі елементи екшену та тактики.

Переваги Door Kickers: Action Squad
1. Ретро-стиль графіки: Гра виконана в приємному 2D-стилі, який нагадує класичні ігри.
2. Добротний арсенал зброї та персонажів: можна обирати з різноманітних класів персонажів, кожен з яких має свої унікальні навички та зброю. Це дозволяє адаптувати гру під свій стиль.
3. Цікаві рівні: Особливо варто відзначити DLC, яке додає нові місії та ворогів. Кожен рівень наповнений різноманітними завданнями.
4. Запам’ятовуваний саундтрек: Музика в грі створює приємний настрій і доповнює атмосферу.
5. Доступне DLC: За ціну пляшки молока можна отримати нових ворогів і жорсткі анімації вбивств, що значно розширює можливості гри.

Недоліки
Хоча гра має багато переваг, є й кілька недоліків:
• Не дуже дружелюбне управління: Спочатку може бути важко звикнути до управління, але з часом звикаєш.
• Складність рівнів: Базова гра здається не надто складною, хоча DLC виправляє цю ситуацію.

Висновок
Door Kickers: Action Squad — це весела та динамічна гра, яка підійде любителям ретро-стилю, варта уваги!

BEAUTIFUL DESOLATION: Коли амбіції перевищують реалізацію

Подорож у нікуди на повільній швидкості

Beautiful Desolation – це спроба студії The Brotherhood вийти за межі свого успішного хоррор-досвіду STASIS, яка, на жаль, виявилася не надто вдалою. Гра намагається відродити дух класичних point-and-click квестів, але губиться у власних амбіціях.

Що намагалися зробити:
• Створити атмосферну пригоду в стилі King's Quest, але з більш серйозним апокаліптичним тоном
• Змішати різні старошкільні механіки
• Запропонувати великий світ для досліджень

Чому не вийшло:
• Нудний, затягнутий геймплей
• Незапам'ятовувані персонажі
• Посередня озвучка
• Втомливі подорожі між локаціями
• Величезна, але пуста карта світу

Порівняння зі STASIS:
Попередній проект студії виявився набагато компактнішим та цікавішим. У STASIS кожна локація мала значення, кожен момент був продуманим. У Beautiful Desolation все розтягнуто та розбавлено пустими подорожами.

Висновок:
Beautiful Desolation – це той випадок, коли менше означало б краще. Замість компактної та насиченої пригоди отримуємо розтягнуту подорож без особливої мети. Навіть відсутність можливості драматично вбити головного героя (фішка попередніх ігор студії) підкреслює загальну прісність проекту.

State of Decay 2: Цвинтар геймдев-мрій

Коли зомбі виявляються меншою проблемою, ніж сама гра
State of Decay 2: Juggernaut Edition – це яскравий приклад того, як можна взяти цікаву концепцію та перетворити її на повний провал. За сім років розробки гра не просто не вдосконалилася – вона деградувала до рівня васянської
модифікації.

Що намагалися зробити:
• Створити імерсивний світ постапокаліпсису
• Запропонувати унікальний мікс менеджменту бази та виживання
• Реалізувати драматичні сценарії зіткнення з зомбі

Чому провалили:
1. Технічний жах: Гра буквально дратує багами, що унеможливлюють проходження, скриптові помилки, які блокують завершення кампанії.
2. Графіка часів динозаврів: Освітлення настільки погане, що ліхтар перетворюється на прожектор, який світить крізь стіни. Здається, дизайнери ніколи не бачили реального світла.
3. Зомбі-конвеєр: Дизайн інфікованих настільки одноманітний, що створюється враження, ніби їх ліпили under copy-paste. Також ніяких нових виродуів, як було 4 так за 7 років їх і залишили.
4. ШІ від лобової атаки: Союзники поводяться як самогубці, вороги мають супер приціл, а зомбі думають виключно про те, щоб з'їсти Вас ігноруючи інших.
5. Сюжет – повний абсурд: Написаний, здається, під час тривалого похмілля. Навіть найпримітивніші діалоги здаються образливими для глядача.

Особливо "принципові" моменти:
• Доповнення Daybreak – це навіть не DLC, а знущання над грацями
• Бойова система з живими ворогами – повна халтура
• Персонажі настільки картонні, що їх можна використовувати як декорації

Висновок:
State of Decay 2 – це не гра, а симулятор розчарування, та розсадник якісної халтури. Я б рекомендував кращі варіанти такі як, Project Zomboid або 7 Days to Die.

Оцінка: 3/10

The Henry Stickmin Collection: Кумедні палички в світі поп-культури

The Henry Stickmin Collection – це дивовижний мікс з культурних відсилань, загорнутий у просту, але харизматичну анімацію. Тут стільки референсів, що їх навіть складно перелічити – від класичних фільмів до сучасних мемів.

Гра чудово підходить для одного вечора розваг, пропонуючи забавний сюжет та якісний музичний супровід під кожну ситуацію. Озвучка проста, але зроблена з душею – відчувається справжній вклад розробників.

Варто чи ні купувати? Достатньо глянути трейлер – він точно покаже, чи для вас ця гра. Особливе задоволення отримають ті, хто добре володіє англійською, адже багато жартів побудовано саме на мовних нюансах.

Jagged Alliance 3: Коли найманці йдуть на пенсію

Тактична гра для тих, хто боїться тактики

Jagged Alliance 3 – це спроба відродити легендарну серію тактичних ігор, яка, на жаль, більше нагадує дешевий косплей на саму себе. Якщо ви шукаєте легкий вхід у жанр тактичних стратегій – можливо, це ваш варіант. Але фанатам оригіналу краще перепройти класику, чи звернути увагу на інші проекти.

Що вдалося:
1. Візуальна складова досить приємна, хоча погодні ефекти можуть змусити вашу відеокарту понервувати
2. Система кастомізації зброї виглядає цікаво, хоча реалізація часом дивує
3. Озвучка персонажів дійсно якісна – голоси чудово пасують до характерів найманців
4. Звуки стрільби та анімації влучань додають соковитості бойовій системі
5. Певна варіативність у діалогах та можливість використовувати навички найманців у розмовах

Де все пішло не так:
1. Базові механіки, як шанс влучання по ворогу, відсутні в оригіналі – все виправляється модами
2. Сюжет настільки банальний, що його можна було б написати на серветці в кафе
3. Штучний інтелект ворогів можна порівняти з інтелектом двері, цікавих боїв за своє проходження, окрім мабуть майора не було, взагальному зерг-раш від ворогів
4. Економічна система зроблена "на відчепись" – торгівля виглядає як продаж алмазів у повітря, сумки з грошами місцевою валютою які мабуть просто шутка, бо корисні вони тільки у двух локаціяї
5. Вороги всі на одне обличчя, а "зомбі" виглядають здоровішими за головних героїв
6. Глобальна карта перетворюється на нудне полювання за ворогами
7. Система крафту змушує збирати мотлох, як бомж на смітнику
8. Лут з ворогів настільки мізерний, що простіше колекціонувати повітря
9. Різноманітні локації, з характером, та якоюсь своєю візуальною історією, але з мінімум якоюсь активністью, тому виходить величезна, але пуста карта світу
10. Музичний супровід можна описати одним словом: відсутній
11. Дратуюча система нападу ворогів з фортів для розтягування часу.

Цікаві факти про розробку:
• Гра розроблялася студією Haemimont Games, відомою серією Tropico
• Розробка тривала понад 3 роки
• Більшість оригінальних механік JA2 були спрощені або видалені
• Команда розробників ніколи раніше не працювала з тактичними RPG

Висновок:
Jagged Alliance 3 – це як дешева підробка дорогого годинника: зовні блищить, але механізм всередині з пластику. Гра потребує модів просто щоб стати нормальною, але навіть з ними це все одно що намагатися реанімувати пластикового манекена.

Оцінка: 5/10

Раджу почекати великої знижки або взагалі пройти повз. На жаль, серія заслуговувала на краще повернення.

Forgive Me Father: Ктулху та Пушки

Forgive Me Father поєднує стиль бумер-шутерів з темами Лавкрафта. Хоча вона має багато цікавих елементів, деякі рішення розробників розчарували.

Що сподобалося:
1. Стиль гри — це унікальне поєднання бумер-шутера з всесвітом Лавкрафта. Це перше, що привернуло мою увагу
2. Графіка в грі досить приємна, особливо стиль рисовки. Хоча арт-дизайн часом може бути токсичним, загальний підхід до візуального оформлення досить цікавий.
3. Зброя: Хоча нічого унікального в зброї немає, її дизайн досить прикольно реалізований. Дробовик, наприклад, зроблений особливо добре при модернізації.
4. Музика в грі — це важкий метал, який ідеально підходить до атмосфери гри.
5. Атмосфера та дизайн ворогів: Дизайн ворогів досить привабливо для цього всесвіту зроблений, а атмосфера гри створює відчуття напруження.

Що не сподобалося:
1. Графіка та освітлення: Хоча графіка має свій стиль, робота з тьмами та темними локаціями просто жахлива. Під час перестрілок екран починає сіріти та темніти, що дуже дратує.
2. Скудний набір ворогів: Хоча дизайн ворогів крутий, їх дуже мало, і вони мало унікальні.
3. Левел-дизайн: Перші акти гри досить добре зроблені, але четвертий акт — це повний жах. Темні локації та одноманітні монстри роблять гру нудною.
4. Боси: Боси виглядають потужно, але нічого унікального вони не представляють. Бос четвертого акту просто дратує.
5. Сюжет: Хоча сюжет простий, його розвиток у четвертому акті стає дивним і нагадує нарко-тріп хворої людини (хоч воно по факту так і є 😊 ).
6. Зброя: Не усю зброю хочеться використовувати, і розвитку дизайну зброї замало.

Висновок: Якщо вам подобаються бумер-шутери та всесвіт Лавкрафта, Forgive Me Father варто спробувати. Проте через проблеми з освітленням та левел-дизайном, я б не рекомендував цю гру тим, хто не готовий терпіти ці недоліки. Розробники гри мали цікаву ідею, але її реалізація могла бути кращою.

INSIDE від Playdead — це гра, яка продовжує традиції Limbo, але з багатьма новими елементами та вдосконаленнями. Графіка, механіка, нові головоломки та атмосфера — усе це зроблено на вищому рівні.

Що сподобалося:

1. Графіка та дизайн: Графіка в INSIDE значно покращилася порівняно з попередньою частиною. Динамічна камера та деталізовані локації роблять гру візуально привабливою. Художній стиль поєднує елементи готики, нуара та футуризму, створюючи унікальну атмосферу.
2. Головоломки та геймплей: Головоломки стали більш інтуїтивними та різноманітними. Можливість дистанційно керувати безжизненними тілами додає новий рівень цікавості до гри.
3. Атмосфера: Гра створює тривожну та загадкову атмосферу, яка триває до самого кінця. Ембієнтний саундтрек чудово доповнює загальний настрій гри.

Що не сподобалося:
1. Сюжет: Одним з найбільших мінусів є відсутність явного сюжету. Нічого не пояснюють, і доводиться усе додумувати самому при бажанні. Кінцівка гри також залишається відкритою для інтерпретації, що може бути як плюсом, так і мінусом.

Одна з найпопулярнішиї теорій про сюжет:

Одна з найпопулярніших теорій щодо сюжету INSIDE полягає в тому, що головний герой потрапляє у світ, де відбувається експеримент з контролю над людьми. Цей світ показаний як постапокаліптичний, де люди перетворені на безвільні істоти, яким можна керувати дистанційно. Кінцівка гри, де головний герой зливається з величезним організмом, може символізувати його повне підпорядкування цьому контролю.

Висновок: Якщо ви шукаєте щось нове та цікаве, ця гра точно варта уваги. Хоча відсутність явного сюжету може бути складною, саме ця відкритість робить гру привабливою для тих, хто любить розгадувати загадки та думати над значенням того, що відбувається на екрані.